Добрий, зворушливий фільм про широту душі і співчуття. Марі задається нескінченними питаннями про власне призначення, і не знаходить відповідей. Може, треба почати все спочатку, забувши про минуле? Молода німкеня Марі вирішує радикально змінити своє життя і вирушає в далеку Японію з групою волонтерів, в зону, яка вважається млявою після вибуху на атомній станції в префектурі Фукусіма.
Зустрічати гостей вийшла компанія старичків, які не побажали залишати рідні краї, молодь поїхала, а вони залишилися жити в таборі для евакуйованих. У першу ж ніч дівчина прокинулася від підземних поштовхів, але для місцевих це не привід для занепокоєння.
Сатомі, літня японка, просить Марі відвезти її в зону відчуження, всупереч заборонам вона хоче повернутися в рідний будинок. Лічильник тут показує радіаційний фон у межах норми. Подолавши недовіру, дві жінки, що належать до різних культур і віковими групами, стають дуже близькі. Марі розповідає, що втратила свою любов, і в цьому її вина, що тепер нічого вже не виправити. Сатомі – в минулому гейша, навчає подругу місцевим традиціям. При зовнішньому спокої, у японки в душі ураган, на то є свої причини. Як складеться подальша доля таких несхожих героїнь?